“Не хочу їхати до Європи, де є комфортні умови, а хочу створити їх вдома”
Дмитро Комар, support team lead/devops в РЕНОМЕ СМАРТ
За кілька тижнів до початку війни у мене була завжди заправлена машина та зібраний мінімальний набір продуктів. Зранку 24-го мене розбудили звуки авіації в небі. Перевірив телеграм-канали, новини – жодної інформації. Тоді став хвилюватися за свою сім’ю. Налякала невідомість.
Пригадую, наступного дня люди вже створювали блокпости, насипали пісок… Місцями їх було забагато. Тому, як би це дивно не звучало, вирішив повернутися до ремонту вдома.
Кругом війна, а я у відпустці і кладу на кухні плитку. Насправді, саме це допомогло швидко привести свої думки до ладу. Коли повернувся на роботу, деякі колеги мобілізувалися до лав Збройних Сил України. Став виконувати частину їхніх обов’язків. Ми надаємо послуги з розробки та впровадження програмного забезпечення для українських та іноземних банків.
Неочікувано, але чимало закордонних партнерів з Індії, Африки, Європи, Близького Сходу в перші дні висловлювали слова підтримки, запитували як ми і чи потребуємо якоїсь допомоги.
Бізнес є бізнес – все одно треба дотримуватися дедлайнів та виконувати задачі. Роботи не стало менше. Буває ниємо, що спека, місцями багато справ і треба працювати допізна… Але тоді пригадую хлопців, які пішли воювати. Все-таки ми під кондиціонером і у будь-який момент можемо зробити собі чашку кави. Вони ж собі цього дозволити не можуть. А найголовніше – щовечора бачимося зі своїми сім’ями. І цим теж завдячуємо нашим воїнам.
Коли втомлююсь емоційно перемикаюся на фізичну працю. Для цього у мене є невелика ділянка на дачі.
Чим я можу допомогти нашій армії?
Набирати коктейлі молотова чи вантажити пісок – вирішив, що це не ефективно, бо рук на той момент вистачало. Став запитувати знайомих, які вже служать, що їм потрібно. Військова тематика завжди викликала інтерес – читав та шукав необхідне по всьому інтернету. Спочатку купував за свої гроші, поки були якісь запаси. Зараз допомагаю фондам, у яких я впевнений, або знайомим.
Одного разу потрібні були глушники. Знайшов напряму в українських виробників. Паралельно Тетяна Шестакова організувала поставку польських. Мої були дешевшими, але й якість теж була нижчою. Та в результаті, згодилося все.
Ми стали дружніші. Якщо у когось виникають проблеми, раптом завал на якійсь ділянці – допомагаємо один одному. Хто не воює – робить усе можливе на економічному фронті. Бачу, що люди вірять в перемогу. Чого тільки вартий збір на байрактари, де необхідну суму українці назбирали всього лиш за три дні! Кожен старається хоча б гривнею допомогти.
З початку війни був підписаний на дуже багато каналів з новинами. Залишив всього 2-3 офіційні джерела, де є важлива інформація. Намагаюся дивитися лише ввечері. Постійний моніторинг забирає дуже багато сил і не залишає ресурсу на роботу.
Став цінувати сьогоднішній день і прості речі. Навіть вечірня прогулянка з сім’єю набула тепер іншого значення. Не змінював планів на життя: зробив ремонт, будуємо бесідку, хочу відправити рідних на відпочинок.
Хоча часто запитую себе “чому я тут?” Мої колеги воюють, а я сиджу в офісі. Але в мене відповідь одна: думаєш, що робиш недостатньо – жми на максимум.
В ІТ-сфері дуже легко змінити роботу і виїхати за кордон. Маю купу друзів-знайомих, які це зробили. Але сам ніколи не розглядав цей варіант. А зараз й поготів.
Загострилося відчуття, що це наша земля, за яку ми маємо боротися, розвивати для себе і власних дітей.
Не хочу їхати до Європи, де є комфортні умови, а хочу створити їх вдома.
