“Завжди купа замовлень, інколи сітки забирають просто з рук”

Надія черевко, фельдшер реноме, про свою історію війни

Спочатку, які і всі, трохи злякалася. Через два дні пошкодила ногу і поїхала до брата в село. У спортзалі місцевої школи, куди мене щодня відвозили на авто, навчала людей плести сітки. Також мене попросили там прочитати лекцію про невідкладну допомогу: показала як роблять закритий масаж серця, штучне дихання, як надавати допомогу при пораненнях чи кровотечах. Раніше вже проводила майстер-класи з медицини для студентів, військових і, навіть, водіїв. Десь через тиждень відновилася і повернулась до Рівного.

Завжди купа замовлень і двадцять, і п’ять, і дві, інколи сітки забирають просто з рук. Плету з 2014-го. Спочатку по суботах, по неділях, але тоді запити були меншими. Зараз роблю це щодня після роботи і увесь вільний час.

Виріб розміром 5Х9 метрів можемо виготовити за день-півтора. Швидкість дуже залежить від величини та кількості осіб. Важко сказати скільки ми їх створили від початку війни. Чесно, обліку не вели. Якось дівчата пробували підрахувати, вийшло більше тисячі.

Приходили плести переселенці з Миколаєва, Бердянська, Донецька, але в основному – це люди пенсійного віку. Вони приходять завжди. Зараз долучилися вчителі з 19-ї школи. Та рук все одно бракує. Плетемо щодня з 10-ї до 17-ї години у храмі на вул. Гоголя, крім неділі. У цей день – територія дітей, які малюють малюнки та пишуть листи воїнам.

Часто не вистачає матеріалу. Якось попросила Наталію Іванівну, HR групи компаній РЕНОМЕ, про допомогу. Завдяки її оголошенню працівники принесли трохи матеріалів. Ще мені сподобалась їхня ініціатива з коробками у під’їздах деяких будинків. Нікуди не потрібно везти – зібрав і поклав. А в офісі на 0-му поверсі поставили лавку для збору з написом “Матеріали Для сітки. Дякуємо”.

Завжди потрібна тканина коричневих, пісочних, земляних, трав’яних, болотяних відтінків. Фарбованої хлопці не хочуть, вона швидко втрачає колір. Раніше надавали перевагу натуральним матеріалам. Тепер це не має значення.

Коли на роботі маю трохи часу – ріжу смужки, щоб швидше сплести. Основу під сітку нам привозить волонтерська організація “Руєвит”. Вона зазвичай забирає готові і передає на фронт. До кожного виробу ми прикріплюємо ярлик, де лишаємо кілька добрих слів та місце виготовлення.

Себе волонтером не рахую. Просто роблю, що можу. Щороку сушимо яблука і складаємо у шестилітрові пляшки, з яких військові потім готують собі компот чи їдять як перекус. Перерахували з чоловіком свої ковідні “тисячі” на допомогу. Матеріально підтримуємо, якщо треба. Багато молимось за наших солдат, за Україну, за мир.

Кожна людина може бути корисною, якщо захоче. Вдома нарізати смужок і принести, допомогти з виготовленням бинтів за “Телекомом”, чи приєднатися до працівників шкіл та садків, які часто готують щось на фронт.

Ми вже заплатили велику ціну за свою незалежність. Мій батько відсидів десять років за сфабрикованою справою ще при сталіні. А коли той помер тата випустили за три місяці до закінчення терміну у 1953-му. Згодом всіх незаконно засуджених реабілітували. Але злочин проти нашого народу залишається злочином. Тому вся територія має бути звільненою. Щоб ми могли жити вільно.