30 травня 2025
Люди, з яких все починалося
У кожній компанії є люди, без яких важко уявити її історію. Вони бачили, як усе починалося. Вкладали сили, досвід, час та терпіння у спільну справу.
30 травня 2025 року виповнюється 30 років як до команди РЕНОМЕ приєднались Олександр Линник та Михайло Ушомирський. Люди-легенди, без яких компанію важко уявити такою, якою вона є сьогодні. Їхній професіоналізм, відданість і глибокий досвід стали частиною нашої ДНК.
Вони не просто свідки історії — вони її творці. Усі ці роки вони задавали напрямки розвитку, формували культуру, надихали інших — і продовжують робити це три десятиліття потому.
Фото Олександр Шепелюк
Олександр Линник
Випадковість довжиною у 30 років
Як ви потрапили у РЕНОМЕ?
Я сам рівнянин. Навчався у тринадцятій школі. Потім вступив у МФТІ й після завершення навчання за розподілом потрапив у Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут, де й пропрацював понад 10 років. Це було підприємство військово-промислового комплексу, після розвалу Союзу фінансування скоротилось і довелось шукати альтернативні шляхи заробітку.
Якось у Рівному перетнувся з Олександром Гладкевичем, пішли на пиво. І він мені порадив «РЕНОМЕ», де працювала Надія Гладкевич, а з нею ми були знайомі ще зі школи. І ось вона запропонувала мені спробувати себе як програміста у компанії. Я пройшов стажування і почав працювати. Це було у 1995 році. Отака випадковість, яка перетворилась на 30-річний стаж.
Над якими проєктами працювали тоді?
Прийшли ми одночасно із Михайлом Ушомирським і потрапили у проєкт із розробки паспортних систем. Але через певний час мені запропонували попрацювати із першим банкоматом, який дістався компанії випадково.
Річ у тому, що у паспортному проєкті ми співпрацювали з компанією Siemens Nixdorf [нині Diebold Nixdorf, – ред.] і керівник українського представництва запропонував передати Віктору Матчуку банкомат, щоб дослідити його. Випадково чи ні, але нам дістався і повний комплект документації на нього. Ми отримали завдання «оживити» банкомат до виставки, де планували демонструвати рішення по паспортних системах. За кілька тижнів написали власний емулятор для виконання елементарних функцій. Після цього, починаючи із 1996 року, ми презентували ProCash 230 на численних виставках у Києві: в Українському домі, Палаці спорту, Палаці «Україна» як обладнання, яке банки можуть придбати для розгортання власних мереж банкоматів. Наступного року ми взяли участь у розробці зарплатного проєкту у Національному банку. Ми швидко «загорнули», відтестували та запустили спільно з компанією «Бескид» з Калуша в експлуатацію цю систему. Перший банкомат компанії ProCash 400 був проданий в НБУ в липні 1997 року.
І процес пішов?
Так. Ми паралельно розробляли власне ПЗ та вивчали німецьке. Почали співпрацювати з Укрексімбанком: допомогли їм пройти сертифікацію у платіжній системі Mastercard. Під’єднали німецьке ПЗ DDC, усе ще на ОС DOS. І перший банкомат, який був підключений до міжнародної платіжної системи, був налаштований і проданий саме «Укрексімбанку». До цього проєкту були залучені Віктор Жулюк, Олег Лазарєв і я. Почався процес нарощування банкоматної мережі. Ми самі ці банкомати ввозили, інсталювали, підтримували, тобто вузької спеціалізації не було. Але поступово через нарощування цих систем з’явилася спеціалізація і виокремились підрозділи із розробки програмного забезпечення і сервісного обслуговування та підтримки.
вересень 1999 рік
2025 рік
Проєкти через призму досвіду
Як розвивався напрямок розробки?
Ми почали освоювати архітектуру ProtoPas, нове ПЗ Wincor Nixdorf (десь на межі 2000 року Siemens Nixdorf переформатувались, утворились компанії Wincor Nixdorf та Fujitsu Siemens і ми з усіма були партнерами) і продовжували писати власне ПЗ. Багато проєктів йшло паралельно. Ми розвинули зародкову систему моніторингу у повноцінну та зробили ребрендинг з X3 до X4. Почали працювати над розширенням функціоналу банкоматів – створили ToMaS. Розробили для Нацбанку СМЕП — національну систему масових електронних платежів. Сертифікували її і банкам-учасникам системи почали продавати і банкомати, і ПЗ, і систему моніторингу. Це дозволило компанії «наростити м’язи». Власне, департамент R&D — це результат трансформації відділу банківських рішень і реалізації усіх цих потужних проєктів.
У 2000-х роках ми почали розробляти власні апаратні рішення (автоматизовані сейфи, кіоски) і програмне забезпечення для цього обладнання. Освоювали купюроприймальні машини Gieseke und Devrient, які є базою наших автоматизованих сейфів. Цим напрямком займались Дмитро Хіночек та Володимир Молчанов. І він теж став одним із найуспішніших у компанії.
Згодом для забезпечення ефективного функціонування напрямку обслуговування банківської техніки був започаткований проєкт Smart Service. Проєктним менеджером був Тарас Антонюк. SS 1.0 створювався непросто, багато років, але забезпечив структуризацію процесів обслуговування банківської техніки, взаємозв’язок з замовником, створення заявок на обслуговування, звітування. Фінансова частина була детально опрацьована. Цей продукт зіграв дуже важливу роль, тому що став одним із чинників, який дав поштовх до створення регіональних відділень ДСОБТ.
березень 2004 рік, тюбетейки із відрядження до Казахстану привіз Олег Лазарєв
А ще ж CashLab. Непростий, але дуже важливий проєкт, який продемонстрував нашу компетентність у кеш-менеджменті.
ProSafe, ToMaS, CashLab, платформа RSCore, — усі ці наші базові проєкти дали величезну мотивацію для перегляду і вдосконалення технологій, тому я хочу подякувати команді тімлідів. Вони проробили велетенську роботу і дозволили нам зробити технологічний стрибок. Це Віталій Шепетько, Антон Мартинюк, Сергій Матвійчук і Павло Бондарєв.
І той поділ на команди, які вони очолювали, досі зберігається в R&D і дозволяє ефективно виконувати завдання та залучати нові таланти.
Ще один проєкт — АТМ Evolution. Ним Савченко Віталій займається. Дуже непростий, але ми змушені були взятися за його виконання через пряму домовленість між штаб-квартирами BNP Paribas та Diebold Nixdorf і виступили своєрідним тестовим майданчиком. Водночас цей проєкт показав, що ми можемо розв’язувати задачі і такого рівня.
І ще один такий напрямок, який був фактично реанімований після паспортних систем 90-х років, — муніципальний напрямок. ЦНАП, SQS реєстр — ці продукти стали дуже успішними. Це один з базових напрямків бізнесу компанії, завдяки компетенціям Михайла Ушомирського, Сергія Заборовця, Олексія Богинського.
Через відділ банківських рішень пройшло дуже багато програмістів і деякий час ми жартували, що R&D — це навчальний клас для SoftServe, який хантив наших спеціалістів. Але це неминуче. Ми розробили хорошу школу менеджменту, чітко викристалізували ролі проєктного менеджера, бізнес-аналітика. Виокремили ролі тестувальників та сапортистів.
Також паралельно працювали над розробкою багатьох інших, дрібніших, але не менш важливих, продуктів та проєктів. Наприклад, дуже успішний проєкт ATMSecuriX.
Від DOS до .NET
Розкажіть, які технології використовували у 90-х?
За щастя тоді було мати 386-й комп’ютер, вінчестер до 10 МБ, монітор VGA-шний 15 дюймовий. Це було нормально для тих часів. Перші паспортні системи 90-х років програмувалися на Pascal-і. Банкомати спочатку програмували на C++ під MS DOS. Після появи платформи ProTopas як інструмент почали використовували Visual Studio. А перші сервери робили спочатку навіть на OS/2. Купили ліцензійний VisualAge від IBM, і наш перший сервер закодували на OS/2. Ще у кінці 90-х почали освоювати програмування під Linux — закодували на ньому сервер системи моніторингу, а згодом і сервер ToMaS.
Сьогодні є безліч ресурсів для навчання.
Де ви черпали інформацію на початках?
У нас довгий період було багато друкованих книжок. Бібліотекарем був Олег Лазарєв. І був ось такий стос [показує руками, – ред] книжок про програмування, операційні системи. Потім уже з’явився інтернет, ми його освоювали, завантажувати інформацію в електронному вигляді, ділились і навчались. Коли ми відмовились від Pascal і перейшли на розширення від Microsoft: C++, .NET, CNET, C#, то організували внутрішні курси в R&D, щоб наші працівники могли освоїти нові мови програмування і бібліотеки. Ментором там був Антон Мартинюк, який читав лекції. Додатково залучали викладача із ITStep, складали йому програму. Таким чином також вирішували і кадрові проблеми.
Про лояльність, команду та еволюцію R&D
Розкажіть більше про свою роль і роботу у R&D
Я був керівником відділу банківських рішень і коли у середині 2010-х відбувалась тотальна трансформація компанії, він переріс у R&D і я очолив новостворений департамент. Згодом відійшов від прямого управління і став заступником керівника R&D. А керівником після мене став Артем Дашук. Потім був Дмитро Михальчук, Роман Левосюк і ось зараз — Дмитро Комар. Загалом оцей процес «вирощування» керівництва в R&D поставлений на потік і провалу у менеджменті там точно не буде. Завжди є ланка спеціалістів, які можуть «підхопити», підставити плече. Це «ядро» R&D, люди, які є носіями компетенції, культури, традицій і забезпечують стійкість департаменту.
R&D дозволив зробити кар’єру дуже багатьом спеціалістам, у тому числі і з моніторингового центру. Певний час всередині компанії існувала заборона на рехантинг, але потім її зняли і почався процес «переливання» персоналу. І це правильно, бо хлопці і дівчата приходять на найгарячіші вакансії, а потім не хочуть зупинятись і добре, що у них є можливість вирости професійно. Через ролі тестувальників чи сапортів вони заходять у R&D, а якщо є достатня мотивація, ростуть далі. Іноді і за межі компанії. Я, звичайно, хочу, щоб всі були патріотами компанії, бо вона найкраща, але розумію, що ми від зовнішнього світу не закриємось і плинність кадрів неминуча.
Зараз ви працюєте у Департаменті інформаційних технологій.
Коли він з’явився у РЕНОМЕ СМАРТ?
На початках ми самі техніку адміністрували. Перші освоювали роботу через Інтернет, віддалену роботу серверів, розподіл на продакшн та тестові платформи, впроваджували систему SaaS. У відділі банківських рішень була створена група адміністраторів, яка згодом об’єдналась з групою адміністраторів ПрАТ-у. Таким чином був створений департамент IT, до якого мені запропонували приєднатись після демобілізації. Тож працюю зараз під егідою Юлії Геннадіївни. Нещодавно завершили процес сертифікації PCI DSS. Це складний проєкт: і технічно, і з погляду підготовки документації.
Як це пропрацювати 30 років в одній компанії?
У вас ніколи не було бажання чи спокуси спробувати себе ще десь?
Це виховання, а також інша ментальність. Для мене, чесно, було потрясінням, коли довелося йти з того інституту у Львові, де я працював. Я вихований так, щоб реалізовувати і віддавати себе всього тут, де є. Звичайно, я отримував різні пропозиції від українських компаній, конкурентів. І сам іноді дивився, які є можливості, наприклад, за кордоном. Але це я розглядав, як якийсь останній рубіж, крок, на який ще потрібно зважитись. Та й не знаю я як зрадити своє дітище.
Про війну, роботу і Всесвіт
Ви згадували про війну. Розкажіть, яким для вас був 2022 рік.
Попри те, що в інформаційному просторі нагніталось усе досить довго, те, що почалось 24 лютого — це був шок. Перші бомбардування, усвідомлення, що війна таки прийшла до нас і вона зачепить усіх… Я просто злякався чекати і вирішив піти назустріч невідворотному. Тому 25 лютого я уже був у військкоматі на Грабнику. Бачив там багато наших хлопців [з РЕНОМЕ, — ред] серед тисяч людей. І я вважаю, що тільки завдяки цій хвилі пасіонарних людей, патріотів, у 22-му році Україна вистояла.
У 2023 році я був демобілізований за віком. Але тоді мобілізували мого сина. Попри поранення він досі служить на Сумському напрямку.
Що крім роботи вас захоплює?
Мене цікавлять астрономія і космологія. Вражають теорії створення нашого всесвіту, Великий вибух, розширення, темні віки, темна матерія, темна енергія. Це все заворожує, зачаровує. Намагаюся слідкувати за останніми публікаціями. Також цікавить теорія елементарних частинок. Коли знайшли бозон Хіггса, це було вражаюче підтвердження стандартної моделі. Але цікаві і альтернативні теорії, наприклад, теорія струн. Цікаво читати про те, як перетинаються теорії елементарних частинок з космологією. Люблю у небо подивитись, маю телескоп. Зараз усе простіше: можна нагуглити знімки з архівів NASA, JPL. Ці знімки заворожують.
А хотіли б у космос полетіти туристом?
Можна. Але зараз це перетворилося на таку банальність — космосом вважається стратосфера вище 100 км. Човники американських компаній часто літають. Колись першу десятку космонавтів усі знали, а з середини 70-х їх стали десятки та сотні, політ у космос став свого роду рутиною. Ну і ще один спалах інтересу був, коли Маск запустив свої кораблики. Але все стає бувальщиною і це нормально для людства. Тож не скажу, що це якесь моє найостанніше бажання.
А у позаземне життя вірите?
Так, звичайно. Закон великих чисел повинен спрацювати. Якщо умови склались на Землі, то і десь там вони творяться. Нічого унікального немає.
Як змінились технології за останні десятиліття?
Свій дипломний проєкт я рахував декілька тижнів на БЕСМ-6. Ця обчислювальна машина була розміром із ось цей поверх [2 поверх головного офісу РЕНОМЕ СМАРТ, — ред]. Вентиляція була така як оцей корпус [склад РЕНОМЕ СМАРТ, — ред]. Компресори стояли, розганяли повітря. Програма була на Фортрані-4, зберігалась на перфокартах.
Можливо зараз люди цього якось не помічають за буденністю, але ми живемо в епоху різкого зростання науково-технічного прогресу. Причому навіть у фундаментальних, а не тільки прикладних, науках. Та ж теорема Ферма, яку не могли довести 300 років, вже доведена. Гіпотеза Пуанкаре. Розкодовано геном людини, нові відкриття в астрофізиці, космології. Орбітальний телескоп Джеймс Вебб — це взагалі щось захмарне. Дуже хочеться, щоб Україна була причетна до цих досягнень цивілізації, а не була колонією в новій імперії.
Знову ж, нейронні мережі. З погляду математики, структури, вони елементарні. Але ось цей процес навчання, розбудова мережі шар за шаром — back error propagation, яка зрештою дає якісний стрибок — це дуже цікаво. Як цей стрибок здійснюється, мені не зрозуміло. Як, зрештою, і самим розробникам найвідоміших моделей ШІ: ChatGPT, Claude, Llama та інших — що відбувається всередині моделей під час їх роботи для них теж не зрозуміло. Чим це завершиться, я, чесно кажучи, не знаю. Тому що коли до ШІ прийде свідомість, то ці всі антиутопії цілком можуть реалізуватись.
Як вважаєте, колись буде повстання машин?
Ні, ще дуже довго цього не буде. Може і є якісь генії, які зможуть спроєктувати мережу самонавчання так, щоб у ній утворилось поняття свідомості. Але мені здається, що до цього ще достатньо далеко, тому поки що весь цей штучний інтелект розв’язує прикладні задачі, пошуково-енциклопедичні. Але якщо якийсь «геній» поставить задачу ШІ винищити людство і надасть йому відповідні інструменти, то така модель може бути дуже винахідлива. І тоді апокаліпсис неминучий.
Михайло Ушомирський
Цукерки, паспорти, капці і кондомати
Розкажіть, як зацікавились технікою?
Народився я у Рівному, але усе дитинство провів у чарівному місті Славута Хмельницької області. Це моя мала Батьківщина, мені там усе знайоме, подобається природа, ліси та озера. Навіть у перший клас я ходив у Славуті. А ось із другого школу відвідував уже у Рівному. У ті роки комп’ютери лише з’являлись. У моїй рідній п’ятій школі вони теж з’явились, але їм ніхто не міг дати ради. І якось так вийшло, що я ними зацікавився, почав «крутити гайки» на той час новітнім комп’ютерам УКНЦ. Зацікавився інформатикою, брав участь у шкільних олімпіадах. Згодом вступив в РДГУ, намагався поєднувати навчання і роботу: то на парах був, то у відрядження їздив. Але скажу чесно: робота мене дуже захоплювала, тож велику частину навчання я прогуляв.
Як і коли потрапили у РЕНОМЕ і над якими проєктами працювали?
У РЕНОМЕ я прийшов після першого курсу. Мені ще не було 18 років і на Новий рік мені дарували цукерки, такі ж як і дітям співробітників :). Якщо чесно, коли я підріс і цукерки перестав отримувати — оце був сумний момент мого дорослішання :).
В РЕНОМЕ мене одразу захопила робота, дружній колектив, який в той час працював над створеннями української паспортної системи — друком та обліком внутрішніх паспортів громадян України, таких синеньких книжечок. Також займались системою обліку та друку паспортів для виїзду за кордон. А ще пізніше створили систему для Міністерства закордонних справ для друку і обліку службових та дипломатичних паспортів, які видавалися нашим урядовцям та дипломатам. Ми розробляли програмне забезпечення, а друкували на німецьких принтерах Siemens Nixdorf.
Також для МЗС ми зробили окрему систему для обліку громадян, які перебувають за кордоном на постійному місці проживання. Вона стояла у всіх консульствах, представництвах України за кордоном. Раніше у нас не було безвізу і іноземці оформлювали візу для в’їзду в Україну. Систему обліку візових документів, яка була у всіх представництвах України за кордоном, теж створили ми.
Згодом почали цікавитись банкоматами Siemens Nixdorf, адже переконались у тому, що партнери виготовляють якісну техніку. Фокус змістився саме на банкомати і я почав займатись банківськими рішеннями: від німецької системи моніторингу ProView до усіх тих програмних рішень, що створювались і продовжують створюватись у РЕНОМЕ СМАРТ.
Розгрібати, запускати, передавати мудрість років
Зараз ви працюєте у КЦ. Чим займаєтесь?
А чим займається КЦ? Роботу КЦ можна поділити на багато структурних частин, але одна з ключових — розгрібати усі проблемні моменти, які не змогли вирішити усі інші підрозділи. Це перша велика частина.
Друга частина – це проєктна робота. Якщо у нас є якийсь проєкт, то його треба дослідити, розробити (цим займаються також в R&D) або автоматизувати процес власними силами. А якщо це рішення від партнерів, його потрібно впровадити. Спеціалісти КЦ займаються доставкою рішень до клієнтів (банків): організацією процесу інсталяції, формуванням документації для інженерів, навчанням інженерів користуватися новими продуктами. Тобто доставкою рішень до замовників.
Основна і величезна перевага компанії: ми вміємо не просто давати рішення, яке потім клієнту треба якось впровадити, а ми даємо клієнту уже готовий результат. Ми складаємо плани, узгоджуємо з різними підрозділами, як всередині компанії, так і у замовника, і робимо так, що це рішення чарівним чином у банку починає працювати і приносити користь замовнику.
Ну а я допомагаю всім, вирішую різного роду проблемні ситуації, передаю мудрість років :).
Як змінилась компанія і технології за той період, що ви тут працюєте?
Спочатку РЕНОМЕ була маленькою компанією, яка займалася усім. Усі один одного підтримували, навіть якщо це були різні підрозділи. Пам’ятаю, як ми допомагали нашому фотоцентру розвантажувати фотохімію, а будівельники давали нам в оренду роклу для транспортування банкоматів. Потім компанія виросла та у якийсь момент пішла шляхом внутрішньої оптимізації і налагодження бізнес-процесів. Прийшло розуміння, що потрібно завдання вирішувати якомога меншою кількістю людських ресурсів. А враховуючи той факт, що дуже багато наших працівників зараз перебувають в лавах ЗСУ, чим краще ми оптимізуємо наші процеси, тим ми будемо життєздатніші на ринку.
Доленосні капці, або Один за всіх і всі за одного
Хотілось коли-небудь спробувати попрацювати в інших компаніях?
За 30 років роботи у РЕНОМЕ СМАРТ я працював у різних напрямках, моя позиція змінювалась, тож реального бажання перейти кудись не було. Хоча не буду приховувати, іноді думки такі з’являлись.
Але загроза така була, чи не так? Коридорами ходить історія про капці…
О, це давня історія… Це був, мабуть, 2003 рік. Ми нещодавно переїхали в офіс на Захисників Маріуполя з Соборної. А я мав звичку ходити на роботі у капцях. І от якось у їдальні тодішній директор побачив мене у цих капцях. Через певний час мені подзвонили із приймальні і сказали, що зі мною хоче поспілкуватись гендиректор. Я подумав, що він хоче почути мою думку з якихось виробничих питань. Нічого не підозрюючи, я зайшов до нього у кабінет і дорогою до стільця почув фразу, яка мене шокувала: «А я тобі дозволяв сідати?». Я й уявити не міг, що у нашій компанії хтось може себе так вести. Розмова наша завершилась не дуже тепло. Я повернувся на робоче місце і розповів про усю цю ситуацію Олександру Линнику. Він написав отакого-от [показує руками, — ред] листа Надії Гладкевич та Віктору Матчуку. Я уже не знаю, як вони розбирались, але гендиректора того звільнили. З тих часів компанією ходила чутка, що Міша своїми капцями розтоптав генерального директора :). А через багато років на День народження колеги подарували мені символічні капці. Уточнювати, які, ми не будемо, зважаючи на їх провокаційний вигляд :).
Я тебе посадив, я тебе і зрубаю
Що крім роботи вас захоплює?
У далекому 2004 році, а тоді це було взагалі не модно, я здійснив одну зі своїх мрій — переїхав жити у приватний будинок у Бармаках. На мене усі дивилися квадратними очима і казали, що я здурів, а я навпаки радів. Хоч це і було за містом, але до офісу мені йти пішки хвилин 12.
Тоді усі навколо намагались жити у місті, бо там зручно, є комунікації, уявна стабільність. А я ще тоді вважав, що якщо я живу у своєму будинку, то я сам собі постачальник послуг. У мене є власна свердловина, камін, газове опалення, а також планую добудувати господарську будівлю і встановити на даху сонячні панелі. З першого дня проживання у будинку, я ніколи, ще жодного разу, не пошкодував, що живу у такому чудовому місці.
У мене доволі велика територія, де я виростив біля 50 величезних ялинок, 20 величезних берізок, дуби, сосни. Є й екзотичні та фруктові дерева, плодові кущі. А от під картоплю у мене місця немає :). До речі, наскільки я люблю садити дерева, настільки ж і люблю їх рубати на дрова. Подобається сам процес.
З часом з’явилась сім’я. У мене є дружина та двоє чудових діток. Усі разом ми любимо подорожувати Україною та за кордон. Я прищепив дітям любов до моря та гір, їм подобається плавати у водоймах та мандрувати горами. На жаль, що стосується гір, то ми поки що були тільки у Карпатах та на Ай-Петрі. Я з тих людей, які встигли побувати з дітьми у Криму. Ми були там у серпні та вересні, а в августє і сєнтябрє, звісно, не були.
Розкажіть про найнезвичніший проєкт.
Якось перед закордонною виставкою ми мали освоїти та представити там вендинговий автомат, який видає… презервативи. Тобто кондомат. Звісно, нам були необхідні «витратні матеріали». Спеціальна група людей дорогою на роботу зайшла в аптеку і придбала кілька десятків упаковок цього продукту. Авжеж був чек на покупку, написаний авансовий звіт і все проведено по бухгалтерії. Десь у кінці року керівництво, мабуть, перевіряло витрати, і телефонує Пономаренко Віктор Михайлович зі словами, що це на нахабство — включати таке у звіт. Довелось зайти в кабінет, нагадати історію виставки… Потім довго всі сміялись.
Про що мрієте?
Ну, особисті мрії давай залишу в таємниці. А от мої мрії як громадянина — це, звісно, справжня перемога найкращої, найбільшої країни Європи, до якої повернуться додому усі, хто був вимушений виїхати. Впорядковані будинки і дороги, засіяні поля, побудовані нові заводи, які не псують довкілля. Щодо мрій, які стосуються компанії, тут все просто — спочатку взяти на обслуговування Приват, а потім значно розширити міжнародну співпрацю.
спілкувалась Іванна Ковальчук
