Розповідаємо чотири історії людей, які  присвячують свій вільний час іншим.

Дмитро Кухар

інженер-програміст
волонтерить у Центрі адаптації для тварин “Надія на дім”

Допомагаю тваринам три роки поспіль і радію, що можу їм бути корисним. Неможливо не посміхатись, коли бачиш вдячні очі. 

До цієї справи мене залучила дівчина з великим серцем, яка згодом стала моєю дружиною. 

У роботі ми часто спілкуємось з німцями та допомагаємо їм знайти друга. Одного разу дружина принесла собаку з недієздатною лапкою, що наступного дня мала поїхати в Німеччину. Та поїздку перенесли, ми залишили її в себе на пів року. Коли прийшов час розлучатися, дуже хвилювалися чи варто її відправляти і як вона адаптується. 

На щастя, все пройшло чудово. Нова сім’я займається спеціалізованим кормом для тварин, мешкає в дуже мальовничій місцині, де навколо багато лісів і водойм. На відміну від нас, собачка багато подорожує. А ще вона перша з нашого будинку в Рівному, що ганяє на Теслі по Німеччині. І тепер не ясно, хто кому заздрить ( сміється ).

Заклик в мене дуже простий, якщо не ми, то хто?

Олена Білик

директорка з маркетингу РЕНОМЕ
волонтерить для проєктів ГО “Простір”

Простір – це місце, де ти можеш робити речі, які щодня впливають на розвиток твого міста. Тут я вже шість років, п’ять з яких створюю Фестивалі креативних індустрій.

Кожного року по-іншому і кожного, як востаннє. До слова, п’ятий вдався особливо масштабним. Його відвідали понад 500 учасників, було 50 спікерів (30 приїхали з інших міст України) та 40 волонтерів, що долучилися до організації.

Багато речей роблю в позаробочий час, вечорами і ночами. Бо відчуваю, що ми створюємо важливе. Це дає заряд енергії, можливість працювати з новими крутими людьми, формує спільноту, послідовників. І це дуже круто.

З іншого боку, наша компанія у рамках власної корпоративно-соціальної відповідальності постійно донейтить громадську організацію. Відтак, робочий процес стає легшим, впевненішим, адже у нас за плечима є безумовна підтримка.

Окрім цього ми часто організовуємо толоки, прибирання, їздимо в дитячі будинки, притулки тощо. З усім цим працюємо часто і багато, але креативні індустрії – улюблене.

Валентин Ляхов

менеджер з управління об’єктами нерухомості та управитель
волонтерить у дитячих будинках

Щороку ми спільно з футбольним клубом “Верес” робимо добрі справи для дітей з притулків. Якось організували аукціон футболок футболістів з автографами, де вдалося зібрати більше, ніж ми очікували. То ж до дня св. Миколая вихованці рівненського дитбудинку тоді отримали плазмовий телевізор та підключення до мережі інтернет. Щоразу намагаємось готувати подарунки, які будуть дійсно корисними.

Часто організовували поїздки до зоопарку, лялькового театру, дитячої залізниці або ж приходили просто гратися. Діти були дуже контактні, вони  впізнавали та товаришували з нами.

Щеміло серце, коли приходила мить розставання. Їздили в інші дитбудинки України: Новоград-Волинський, Чернівці, Хмельницький, Тернопіль та ін. Через карантин зв’язок частково втратився. На мою думку, кожна людина має займатися якоюсь громадською діяльністю.

 

Хтось має допомагати онкохворим дітям, хтось людям похилого віку, а хтось як ми – дітям з притулків. Іноді не в грошах справа. Адже найдорожче, що ми можемо подарувати – це свій час. Волонтерство – така річ, що якщо людина починає робити щось не за гроші, то від цього важко відійти.

Сумно, що змінився час і складно потрапити до дітей. Спонсори продовжують підтримувати матеріально. А мені б хотілося більше увагою та своїм часом, іграми, вивозити їх кудись… Бо купити апельсинок, шоколаду – то не проблема, а от показати їм увагу – інша задача.

Надія Гладкевич

генеральна директорка РЕНОМЕ
волонтерить для міських проєктів

Волонтерство – це коли ти витрачаєш свій час на суспільні потреби. Колись в школі ми волонтерили з примусу: ходили на суботники, доглядали за якимись тваринами, розносили старшим людям їжу. Нам казали і ми робили. Але й і це було добре. Потім люди втомилися ходити строєм, прийшла демократія. І в якийсь момент стало помітно, що в нашому суспільстві насправді дуже бракує милосердя.

Лише зі становленням бізнесових стосунків почали з’являтися донації, волонтери, меценати тощо. Ми самі вирішуємо, ким бути. Коли ми в Просторі разом робили ремонт, мені, мабуть, було б простіше найняти за власні кошти людину, яка б шкребла і фарбувала… Але це інше. Волонтерство – це прояв зацікавленості. Воно не може бути з примусу.

Це те, що я роблю аби покращити середовище навколо мене. Довгий час я сама прибирала парк біля ПДМ. Через певні обставини він не був на балансі і мав дуже брудний вигляд. Я робила це в першу чергу для себе. Прибирала пакети зі сміттям навколо контейнера, що стояв при вході в парк. Бо це не красиво. Замітала доріжки. Навіть маю смішну історію: одного разу до мене підійшла старша жінка і хотіла заплатити, щоб я їй у дворі ще замела. Довелося пояснити, що, певно, ні (сміється).

Хтось має допомагати онкохворим дітям, хтось людям похилого віку, а хтось як ми – дітям з притулків. Іноді не в грошах справа. Адже найдорожче, що ми можемо подарувати – це свій час. Волонтерство – така річ, що якщо людина починає робити щось не за гроші, то від цього важко відійти.

Сумно, що змінився час і складно потрапити до дітей. Спонсори продовжують підтримувати матеріально. А мені б хотілося більше увагою та своїм часом, іграми, вивозити їх кудись… Бо купити апельсинок, шоколаду – то не проблема, а от показати їм увагу – інша задача.

Знайшли баг, або маєте пропозиції?
Пишіть!