“Ми там, де маємо бути в цей час - допомагаємо військовим”
Олександр Жуковський, кейтерингова компанія "Zhulovskyi Catering"
Два дні просиділи втупившись в телевізор. Спакували документи і не знали, що чекати далі. Невдовзі з головою поринули в роботу – зранку до ночі проводили на кухні. Коли мого кума призвали, я відразу подзвонив і запитав чи можу чимось допомогти. Він натякнув, що було б непогано якого супу привезти. Справа в тому, що солдати його частини тоді харчувалися тим, що взяли з собою. Не вистачало рідких гарячих страв. Так ми й почали готувати обіди на 120 осіб.
Люди активно відгукувалися на запити у спільнотах
Згодом ми створили групу волонтерів, куди додавали тих, хто хотів долучитися. Одні привозили продукти, інші готували, а ми доставляли хлопцям.
Допомога була різною – і від людей, і від компаній. Якось два сусіди разом купили порося і привезли нам, щоб ми годували військових. Односельчанка, що тимчасово виїхала до Польщі, на місці збирала допомогу – продукти, медикаменти і відправляла нам. Було, що вона передавала, навіть, взуття, турнікети і тепловізори. Знайомий з ринку Дикого спочатку виручав з одноразовим посудом, а потім знайшов ще й металевий.
Чимало своєї продукції постачав місцевий виробник топінгів-джемів “ПП Галафрут” і виробники ковбасних виробів з Тучина і Трикопців. Були місцеві компанії, як от РЕНОМЕ, що привозили крупи, каші. Чи супермаркет “Фоззі”, менеджер якого відгукнулась на мій допис у фейсбук з проханням про допомогу. Тоді нам надали провізії десь на 10 000 гривень.
Ще співпрацювали з волонтерським штабом з Білої Криниці, що називається “Паляниця з полуницею”. Вони привезли борошно, з якого наші волонтери випікали паски, рогалики, печиво для наших бійців.
Приблизно за місяць від початку війни забезпечення у частині налаштувалося
Військові запитали чи ми хотіли б продовжувати. Звісно, ми погодились. Зараз вони надають продукти, з яких варимо обіди і вечері для 30-40 осіб. Цифра іноді змінюється. Було, що й 150 годували.
Навіть в період епідемії було більше замовлень
Зазвичай ми організовуємо весілля, пікніки вдома, корпоративи на виїзді. Усе відмінилося або перенесли на рік. Корпоративів нема зовсім. Одне-два невеликих замовлення на тиждень. Але я не нарікаю. Ми там, де маємо бути в цей час – допомагаємо військовим.
Вижити вдається не кожному. Декоратори, весільні організатори, музиканти намагаються різними способами втриматися на плаву. Щоб не закривати бізнес та економити на оренді, переїжджають у інший склад, у менші офіси, пробують себе в інших сферах. Дехто виїхав до Польщі.
Спливло три місяці і все одно не вірю, що в світі може таке творитися. Що можна просто йти когось вбивати.
Колись читав книгу про психолога, який пройшов концтабори
Він пише, що першими здавалися і помирали ті, хто думав, що це назавжди. А виживали ті, хто кожен день просто робив свою роботу і концентрувався на моменті. До мене теж прийшло усвідомлення, що маю зосередитися на менших кроках: годувати військових, кожного дня допомагати їм, робити щось для нашої перемоги. Ні дня для відчаю!
Розумію, що ця війна не є актом однієї людини проти України
Війни, на жаль, були і в інших країнах. Просто, коли це торкнулося нас, ми зрозуміли весь жах. Іноді здається, що у людей ненависть десь просто вшита. А хочеться, щоб у світі було більше миру і добра.
